Скачать .docx Скачать .pdf

Реферат: Творчість Йозефа Рота

Творчість Йозефа Рота


План

ВСТУП

1. Про Йозефа Рота

2. Про творчість Йозефа Рота

3. Про переклад

ВИСНОВОК


ВСТУП

Австрійський прозаїк Йозеф Рот (1894 – 1939) – один з найвідоміших представників феномена, за визначенням К. Маґріса, "Габсбурзького міфу в модерній австрійській літературі".

Починаючи з 20-х років ХХ століття його з різною інтенсивністю перекладали в Європі, але тільки з поверненням в українську культуру низки раніше вилучених з неї письменників надзвичайно розширилися горизонти тих контекстів, у яких увиразнюються теми, мотиви, проблематика й поетика його спадщини. Тепер, по суті, постає не тільки новий Й. Рот як письменник, а й новий ракурс у ротознавстві, пов'язаний з українською міжлітературною рецепцією. Тому актуальність нового звернення до німецькомовної і перекладеної українською мовою спадщини Йозефа Рота зумовлена необхідністю дослідження двох аспектів української міжлітературної рецепції.

Нові аспекти ротознавства зумовлені зміною літературних і літературознавчих парадигм за неповне двадцятиріччя, а також трансформацією компаративістики за умов глобалізації суспільного життя, прискоренням міжкультурного обміну.

Для нового аналізу габсбурзького міфу крізь українську міжлітературну рецепцію справді є відповідні передумови і підстави. Вони пов’язані насамперед із ґрунтовними дослідженнями автобіографії Й. Рота (Д. Бронзен, США; Г. Ньюрнбергер, Німеччина), критичним опрацюванням текстів письменника в збірнику праць германістів світу "Joseph Roth und die Tradition" (1975), у матеріалах міжнародного симпозіуму "JosephRoth: Interpretation, Kritik, Rezeption" (1990); з напрацюваннями російських літературознавців (Ю. Архипов, В. Пронін, В. Сєдєльнік, Л. Єфремова, Л. Базірева). Реінтерпретації творчості письменника в цілому та окремих його творів, зокрема і публіцистики тепер можуть сприяти публікація в перекладі російською мовою листування ("Вопросы литературы", 1994. – № 6. – С. 174 – 227), нове німецьке перевидання публіцистики Й. Рота "Reise nach RuЯland" (Кельн, 1995), дослідження італійського германіста Клаудіо Маґріса, українських літературознавців (Т. Гаврилів, Д. Затонський, Г. Петросаняк, Л. Цибенко).

Мета курсової полягає в конструюванні української міжлітературної рецепції художнього світу Йозефа Рота на матеріалах текстів, що виникли в ареалі габсбурзького міфу. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких конкретних завдань :

– окреслити найближчий історико-літературний контекст розквіту таланту Й. Рота;

– обґрунтувати українську домінанту в міжлітературній рецепції споріднених текстів, їх міжтекстуальну інтерференцію;

– виокремити загальнокультурні концепти, які мають конструктивне значення поведінкових парадигм для літературних персонажів-характерів.

Методологічною основою курсової послужили праці зарубіжних та українських діячів культури в галузі літературознавства, зокрема германістів (К. Маґріс, Д. Бронзен, В. Джонстон, Е. Цьольнер, Д. Затонський, М. Зимомря, П. Рихло, Л. Цибенко, К. Левицький), фахівців зі світової літератури та порівняльного літературознавства (Й.-В. Ґете, І. Франко, О. Веселовський, Д. Дюришин, М. Бахтін, Д. Наливайко, А. Волков, В. Матвіїшин, Ю. Лотман, Д. Чижевський), теоретиків з культурології та антропології (К. Леві-Строс, Д. Ружмон, У. Еко, О. Гомілко, А. Компаньйон, П. Рікер), дослідників з генології і перекладознавства в системі компаративістики (М. Бахтін, Н. Копистянська, М. Гіршман, Р. Гром’як, П. Топер, М. Лановик). Досягнення поставленої мети і завдань передбачає використання порівняльно-історичного, типологічного методів і елементів структурно-функціонального аналізу, текстів, стратегій рецептивної поетики.

Новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві творчість Йозефа Рота інтерпретується крізь призму української літератури періоду австрійської домінанти, а парадигматика міжлітературної рецепції конструюється за співмірними вимірами.

Теоретичне значення курсової роботи виявляється у її міждисциплінарному характері як основи для аналізу емпіричних фактів національних літератур.


1. Про Йозефа Рота

Хоча біографію письменника досліджували досить ретельно, проте й досі існує багато місць, де інформація є плутаною, – не неповною, а радше надмірною та суперечливою. Приклад цього – історія з його батьком. Про те, ким був батько письменника, можна знайти найрізноманітніші версії – навіть таку, що Рот – позашлюбна дитина якогось австрійського дворянина. Та дійсність була набагато прозаїчнішою. Майбутній письменник та журналіст ніколи не запізнав свого батька, бо той збожеволів під час ділової поїздки і вже не повернувся додому.

Отож, Йозеф Рот народився 1894 року в Бродах1. Про те, що було потім – навчання у бродівській гімназії, семестр у Львівському університеті й наука у Відні, військова служба під час Першої світової війни, дебют у літературі, журналістська діяльність, одруження, подорожі, творчість, еміграція, смерть – можна було б оповісти двома способами. Можна намагатися бути точним та ретельним – тоді вийшла б книжка, певно, сторінок у 700-800 або

1 До останнього часу й у цьому питанні панували розбіжності – деякі дослідники стверджують, що Йозеф Рот народився не у самих Бродах, а в сільці Шваби (інші ж – у селі Волиня) поблизу цього містечка.

й більше. А коротко переказувати життя Рота немає сенсу, бо це загрожує надмірними спрощеннями й навіть перекручуванням (хоча часто несвідомим), – як, наприклад, ситуація з його навчанням у Львівському університеті. У передмові до Білих міст Юрій Бедрик завважує, що у радянський період цей факт замовчувався, а тепер, мовляв, ми маємо повне право гордитися цим. Більшість джерел, натомість, свідчить, що юний Рот не був задоволений “малим Віднем”, себто, Львовом, а прагнув потрапити до справжньої столиці, тому до університету він хоч і вступив, та не надто до нього вчащав. Себто кожна, навіть не надто визначна, подія у житті Рота вимагала б коментарів та пояснень. Адже, за словами Дейвіда Бронзена – одного з дослідників письменникової біографії, Йозеф Рот був прекрасним міфотворцем-практиком і використовував для вправляння власний життєпис. Він сам інтерпретував його, “підправляв” розповідями та листами. Тож хоча ми й маємо про нього багато відомостей – він, наче навмисне, залишав по собі велику кількість слідів, – але все це радше є вуаллю, сховком справжнього Рота. І тут уже кожен дослідник може потрактувати його по-своєму. Та такий шлях надто довгий та складний як для рецензії.

2 Затонський Д. Гімн чи реквієм? (Про Йозефа Рота та його “Марш Радецького”) // Йозеф Рот. Марш Радецького. Київ, 2000.

Інакше Ротову біографію можна подати у вигляді хронології – найважливіші для нього дати. Отож, рік народження нам вже відомий. Рік смерті – 1939. Та справді переломними датами в житті Рота були:

1914 рік, коли він перебрався до Відня і поміняв “сірі міста” своєї Батьківщини на “білі міста” Західної Європи. Цим він, здавалося б, намагався заперечити своє походження, свою малу Вітчизну: східноєвропейський (бо тоді ще не український чи польський) єврей, який утікав од свого провінційного досвіду, від містечок, де євреї “торгували повітрям”, й міст, де у каналізаційні ринштоки провалюються коні, став чи не найвідданішим австрійцем серед тогочасного письменства.

1918 рік, коли розпалася Австро-Угорська імперія. Бо якщо іти за світовідчуттям героїв творів Рота – це був кінець не просто чергової історичної епохи, а цілого світу.

Джерела, з яких можна отримати докладнішу інформацію про Йозефа Рота

Слід визнати, що їх не так уже й багато. Довший час (у радянський період) існували російські переклади романів “Марш Радецького”, “Ціппер та його батько” і “Готель Савой” та єдина монографія Л.Горелик Йозеф Рот – борец против милитаризма и фашизма. З’явилося також декілька статей в Иностранной литературе – Д.Арумова (1968, №10) та Д.Затонського (1978, №11), його ж стаття “Всі барви життя” у Всесвіті (1977, №12), невеличка замітка там же (1981, №8), стаття Лариси Цибенко у часописі Ї (1997, №9). Існує ще каталог виставки, присвяченої Йозефу Роту, з певними відомостями про його життя і творчість, а також передмова Ю.Бедрика до “Білих міст” та Д.Затонського – до Маршу Радецького. У травні 2001 року Г.Петросаняк захистила дисертацію, присвячену стилістиці Рота.

Дещо про письменника можна знайти в Інтернеті, – наприклад, на www.josephroth.de , – але й ці дані не надто численні.

Звичайно, доволі багато монографій, присвячених письменникові, його творам та їхній інтерпретації, з’явилось у німецькомовному світі та, зрештою, не тільки (хоча б згадуваний уже американець-біограф Дейвід Бронзен). Проте, на жаль, у більшості випадків ми можемо знайти лише назви книг, прізвища авторів та коротенькі анотації.

2. Про творчість Йозефа Рота

прозаїк рот література текст

Рот був «митець, який писав, зважаючи на читача. Він – оповідач історій, сумних, зворушливих, комічних, цілком вигаданих і вихоплених з виру повсякдення, історій, що мали цього читача зацікавити і якось на нього вплинути. Тому Рот ... чи не єдиний справжній професіонал, хоч, звичайно, саме по-австрійськи, своєрідний».2 Він – один із небагатьох письменників, які зажили слави ще за життя, але не втратили її й після смерті. Хоча був період, коли він зник із поля літературознавчих та літературофільських зацікавлень – 1940 - 1950-ті роки “забули” Рота, але уже з 60-их років минулого сторіччя письменник “повертається” (вважають, що це трапилося великою мірою завдяки його товаришеві Германові Кестену). Тоді дослідники й виділили два періоди, межею між якими був роман Йов (1930) – чи не найбільш читана та інтерпретована, поряд із Маршем Радецького, книга Рота. Ці твори заторкують дві найважливіші Ротівські теми: відповідно, “єврейську” та “австрійську”.

Загалом же Рот написав 16 романів, декілька оповідань та тисячі газетних статей, фельєтонів, нарисів. Адже свого часу він був одним з найліпших журналістів, який працював у провідних газетах Берліну, Відня та Парижу. Цю журналістську сторону його таланту почали вивчати порівняно недавно. Але в очах більшості дослідників вона є рівноцінною, а деякі ставлять її навіть вище, ніж творчість Рота-романіста. Зрештою, сам Рот розглядав працю журналіста та письменника як одне ціле: «Справжня актуальність не обмежується 24-ма годинами», писав він. І справді, його газетні статті є цікавими й актуальними до нині.

"Йозеф Рот у багатокультурному світі: творчість австрійського письменника як інспіруючий чинник міжлітературної рецепції" у світлі концепції Й. В. Ґете про "світову літературу" та її неминучі успіхи зазначено, що рівновагу структур художнього світу кількох творів на перетині зближуваних культур і їх творців забезпечує домінанта рецептивно-типологічних процедур дослідника. Екскурси в історію українсько-австрійських літературних взаємин різних періодів дали підстави для висновку про роль літературних асоціацій в міжлітературній рецепції творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана (Андрія Баб’юка), Р. Купчинського, О. Турянського. Кожен з цих літераторів, які формувалися в просторі Австро-Угорської держави, мав свій досвід, що торкався характеристики Галичини, місцевостей і людей, які інспірували "летючі враження". У дисертації наголошено, що феномен української міжлітературної рецепції на ґрунті безпосередніх чи опосередкованих контактів людей, дотичних до творчості Й. Рота, увиразнюється як насильницькими розривами у літературному житті в просторі Австро-Угорської імперії, так і запізнілими взаєминами національних літератур у континуумі європейської культури. Ті взаємини рано чи пізно ставали для читачів відомими фактами, що уявнювали високі оцінки ротівських мотивів, характерних для його художнього світу. Історико-літературні факти невідривні від власне історичних реалій, до складу яких входять і демографічний, і геотопографічний аспекти. Загострене образне відтворення воєнно-військових реалій притаманне насамперед Й. Роту, а водночас і іншим сучасникам Й. Рота, які брали безпосередню участь у війні, були свідками тодішніх подій.

Український контекст з межі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і до часів їх інкорпорації в широко трактований контекст осібно творчості Йозефа Рота відповідно не просто змінювався, а й уявнював у континуумі історико-літературного процесу ХХ століття не однаковий феномен контекстуалізму під впливом різних його чинників. Взявши до уваги, крім Франка, ще й колізії повернення в українську літературу Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського та україномовні версії романів Й. Рота, ми сконструювали динамічно мінливий (чинний для себе) віддалений контекст, який по-своєму давав проекцію смислу доробку австрійського класика. Концепти "типологія" і "міжлітературна рецепція" для нас засадничі, бо перший з них задає вектор "узагальнення" ряду чинників, а другий – "естетичне сприймання під час самостійного читання" – скеровують траєкторію націленості віртуального світу в різні сфери – в раціоналістично-мисленнєву і в чуттєво-уявну.

Тематично-проблемні і генологічні виміри прозових творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського склалися в контексті історії і культури того часу та періоду. Біографічні та світоглядні фактори цих літераторів як фізичних авторів мають спільні витоки і тому текстуально-наративні моделі їх творчості є сумірними, співставними.

Твори названих письменників як явища європейського типу культури межі XIX – початку XX століть доцільно аналізувати за теоретико-методологічними орієнтирами перехідної епохи, коли співіснували різні парадигми в літературознавстві. Осмислення спадщини згаданих письменників можливе на засадах рецептивно-комунікативного підходу до повного корпусу літературних текстів, які дозволяють теорії літератури XX століття це здійснювати за концептами і парадигматикою реінтерпретованої вже в Україні більшості творів Йозефа Рота, Івана Франка, Богдана Лепкого, ОсипаТурянського.

Хаос у "гармонійному світі" та його художня референція: моделювання початку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський) " увиразнює смисл не тільки власних оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передати читачам "дух самопожертви хліборобів" і "глибоке їхнє благочестя", а й тогочасних споріднених творів інших письменників, навіть без фабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Незважаючи на нюанси наратологічного виміру, у текстах літераторів звертають на себе увагу біографічно-хронологічні параметри як фізичних авторів, геополітичні, культурно-історичні характеристики, світоглядно-естетичні дискурси і поетикально-наративні домінанти в образотворенні прозаїків, які відтворювали світ людини (різних категорій людей) на війні, моделювали фікційність словесних текстів певного жанрологічного типу – оповідання (Erzдhlung), повість (Roman). Дисертант робить висновок про те, що віддалені у хронотопі культури, названі постаті і твори у сучасній міжлітературній рецепції з української перспективи наявні і співвідносяться на основі історичного реального факту (Перша світова війна), культорологічної реалії ("галицький топос"), біографічних довідок. Вони правлять нам за літературознавчий код (активна участь у війні, еміґрація, вигнання, втрата "малої вітчизни", різний літературний імідж, статус в українській і зарубіжній літературах). Щодо Б. Лепкого беремо до уваги той факт, що він тоді працював як учитель-пропагандист з вояками різних національностей, брав активну участь у формаціях українського січового стрілецтва – як підрозділів австрійської армії, – а водночас продовжував просвітню і письменницьку творчість і в ряді оповідань, нарисів, етюдів, фраґментів, а дещо пізніше і повістей відображаючи події воєнного часу, виразив світовідчуття учасників тієї війни. З такого погляду надзвичайно репрезентативним є інформативно багатий текст "Під портретами предків", поетика наративу якого в стильовому плані відрізняється від індивідуального стилю оповідань і романів Йозефа Рота, але в хронотопних вимірах з проекції воєнної практики і поведінкових зразків вояків-чужинців у початкових операціях-діях під час війни парадигматика прозаїків співвідносна. Взявши до уваги окремі епізоди з "Маршу Радецького" Й. Рота, впізнаємо ті образні деталі та концепти, якими давно оперував той прозаїк у своїх нарисах і статтях. Однак з цього погляду найпромовистішим є оповідання "Начальник станції Фальмерайєр", його фабульно-сюжетна канва, концепція людини на війні і наскрізні концепти, що сягають архетипного рівня.

3. Про переклад

На сьогоднішній день ми маємо такі переклади творів Рота українською: романи Отель “Савой” (Харків 1928), Ціппер та його батько (переклад Євгена Поповича, Всесвіт, 1981, №8), Марш Радецького (переклад Євгенії Горєвої, Київ, “Юніверс”, 2000), уривок з роману Готель “Савой” (переклад Юрка Прохаська, вміщений у спільному номері журналів Четвер та Перевал, 1996) і рецензована тут збірка Білі міста.

Йозеф Рот був чудовим стилістом. Мова була для нього дуже важливою: «Батьківщина справжнього письменника – мова», – стверджував він. Австрієць багато працював над своїм стилем. Зразком для нього були Стендаль та Флобер, яких він цінував за стислість, точність і логічність викладу. Рот вважав, що «не лише тоді, коли не маєш що сказати, треба мовчати, але і тоді, коли не можеш щось точно висловити». Тому, попри видиму простоту творів, перекладати його не легко. А той, хто візьметься за Рота, муситиме часом добре поламати голову. Найменша неуважність може стати причиною значних чи не дуже огріхів.

На закінчення варто сказати, що неуважність до текстів дуже небезпечна, особливо у випадку Рота. Адже стиль, який виробив письменник, використовуючи для цього усі можливості німецької граматики, українською передати дуже важко.


ВИСНОВОК

Попри те, що Йозефа Рота називають одним з найвидатніших німецькомовних письменників ХХ століття, він, на жаль, мало відомий українському читачеві. Існує декілька перекладів його творів, про що докладніше далі, але – і це легко пояснити що його життєписом, то й літературною спадщиною, – інтерес до його особистості та творчості спостерігається переважно на західноукраїнських теренах. А Рот, безумовно, вартий того, щоб його читали (більше) та вивчали (глибше), і, своєю чергою, він, здається, зробив усе, щоб останнє було цікавим і складним завданням для дослідника.

Творчість Йозефа Рота у дивний, на перший погляд, спосіб поєднує несполучуване. Він пише про блискучі європейські столиці – Відень, Париж, Берлін, про провінційний у цьому контексті Львів і про зовсім уже невідомі європейцеві місця, що колись були найвіддаленішими східними теренами Австрійської імперії. Йозеф Рот – автор багатьох романів, і водночас – безлічі фельєтонів, газетних статей, нарисів, які заслуговують на (й уже привертають) нашу увагу. Протягом свідомого життя Рот сторонився свого єврейства, а проте створив, залишивши для наступних поколінь (наче передчуваючи, що цього незабаром не стане), образи східнопольських євреїв, побут штетлів – усього, що він так чудово пізнав у дитинстві.

Ці дивовижні поєднання можна спробувати пояснити біографією Рота.