Скачать .docx Скачать .pdf

Реферат: Кільчасті черви

Реферат

На тему:

Кільчасті черви


План

1. Кільчасті черви. Будова і їх життєва функція.

2. Багатощетинкові черви. Підклас. Рухливі і Сидячі.

3. Малощетинкові черви.


1. Тип кільчасті черви, або Анеліни annelides

Всього відомо близько 8000 видів анелід, з них у фауні СРСР – понад 1000 видів, на Україні - близько 300. Це найбільш високоорганізовані, в основному вільноживучі черви. Розміри варію­ють від 0,5 мм до 3 м (рис. 31). Населяють моря, прісні водойми, а також вологий грунт. Більшість анелід, жителів гідросфери, ве­дуть придонний спосіб життя, трапляючись у прибережній смузі. Проте є й такі, що опускаються на глибину 1000 м, а деякі—до 8000 м. Бентосні кільчасті черви повзають по дну або зариваю­ться в мул або пісок; є серед них і сидячі форми. Порівняно неба­гато видів веде вільноплаваючий спосіб життя, входячи до скла­ду планктону. Невелика кількість анелід (п'явки) є ектопарази­тами тварин і людини.

Тіло анелід складається з головної лопаті, сегментованого тулуба і задньої анальної лопаті. Сегменти тулуба подібні між собою (гомономна сегментація). Шкіряно-м'язовий мішок розвинений набагато краще, ніж у, плоских і круглих червів. Тіло вкрите одношаровим епітелієм, що виділяє тонку кутикулу. Під нею розташовані два шари добре розвинених м'язів: кільце­вих і поздовжніх. У рухах беруть участь і допоміжні придатки: щетинки та параподії. Щетинки розташовані поодиноко або пучками правильними поздовжніми рядами. Парайодії явля­ють собою бічні вирости тіла з добре розвиненою мускулатурою і пучками щетинок. Розташовані по боках кожного сегмента, крім головного і заднього відділів. Розчленованість тіла на сегменти, наявність добре розвинених м'язів, параподій і щетинок забезпе­чують різноманітні рухи цих тварин у воді, на поверхні землі та в грунті.


Рис. 32. Поперечний розріз дощового черв'яка: 1- кутикула: 2 — епідерміс: З — кільцеві м'язи; 4 — поздовжні м'язи; 5 — целомічний епіте­лій; 6— целом; 7 — щетинки; 8 — метанефридій: 9 — черевний нервовий ланцюжок; 10 — че­ревна кровоносна судина; 11 — кишка; 12 — тифлозоль; 13 — спинна кровоносна судина.

Прогресивного розвитку набуває нервова система. Вона представлена надглотковими та підглотковими нервовими вузлами (гангліями), що, з'єднуючись між собою, ут­ворюють навкологлоткове нервове кільце, і черевним нервовим ланцюжком із посегментно розташованими гангліями, від яких відходять нерви до різних органів. В анелід як вільноживучих тварин дю.бре розвинені органи чуття. У багатьох із них є очі, ідо знаходяться не лише на голові, але й на тулубі та хвості. Наявні також смакові рецептори та нюхові клітини, які приймають запахи та інші хімічні подразники. Добре розвинені органи слуху, побудовані по тину локаторів. У примітивних кільчаків є статоцисти.

Завдяки розвитку різноманітних органів чуття анеліди діста­ють різноманітну інформацію про зміни в навколишньому середо­вищі та переробляють її в головних гангліях. Це значно збільши­ло активність червів і визначило складніші форми їх інстинктив­ної поведінки. Кільчаки краще, ніж інші черви, можуть утворювати тимчасові зв'язки і здатні переробляти їх по типу умовних рефлексів.

Кільчастим червам властива вторинна порожнина тіла, або цело м. Це порожнина між стінками тіла і внутріш­німи органами, яка розвивається з мезодерми і обмежована влас­ним целомічним епітелієм. У кільчаків целом розділений перего­родками на сегменти. Целом властивий усім іншим тваринам, що за систематикою йдуть за анелідами. Вторинна порожнина ви­повнена рідиною, за своїм хімічним складом близькою до мор­ської води. Целомічна рідина виконує ряд функцій: служить «гід­равлічним скелетом», завдяки її руху переносяться поживні речовини, кисень, вуглекислий газ, продукти обміну речовин. Внутрішні перегородки захищають організм при пораненнях і розривах тіла. Кільчастим червам властиве явище регенерації.

Травна система анелід також досконаліша. У них кра­ще виражений поділ травної системи на різні відділи, кожний із яких виконує свою функцію. Травна трубка, як правило, пряма і поділена на такі відділи: ротова порожнина, глотка, стравохід, який розширюється у воло, мускульний шлунок, середня кишка, задня кишка, що закінчується анальним отвором. У глотку і стравохід відкриваються протоки залоз, секрет яких сприяє пере­робці їжі. Стінки середньої кишки мають залозисті клітини, які виробляють травний фермент. Інші клітини всмоктують пере­травлену їжу.

Органи виділення — метанефридії (гр. meta — після, nephros — нирка) — служать для виділення продуктів обміну ре­човин. Вони розпочинаються лійкою в порожнині тіла; від лійки йде звивистий канал, який відкривається назовні в наступному сегменті. Метанефридії розташовані метамерно: у кожному сег­менті їх по два.

У кільчаків у зв'язку з ускладненням будови та збільшенням активності розвинулась кровоносна система. Здебільшого вона замкнена, тобто кров рухається по судинах, не виливаючись у порожнину тіла. Основні судини — спинна та черевна — посег-ментно з'єднані кільцевими. Серед них виділяються своєю тов­щиною пульсуючі судини, які оточують стравохід і виконують роль сердець. Кровоносна система виконує функції транспорту по­живних речовин та газів, а також захисну (фагоцити крові захоп­люють бактерій, інородні тіла тощо).

В анелід порівняно з іншими червами спостерігається інтен­сифікація обміну речовин і дихання. Обмін газів в основному відбувається через шкіру, проте багато морських форм мають зябра.

За способом розмноження кільчасті черви або різноста­теві, або ж гермафродити. Розмноження здебільшого статеве, іно­ді безстатеве— шляхом брунькування або поділом.

Розвиток прямий або з метаморфозом.

2. . КЛАС БАГАТОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ПОЛІХЕТИ,— POLYCHAETA

Це найчисленніший клас анелід (понад 5000 видів, близько130 видів живе у водоймах України). Здебільшого поліхети — жи­телі морських водойм (населяють весь Світовий океан) і лише зрідка — солонуватих і прісних водойм. Окремі представники ве­дуть паразитичний спосіб життя. І Найхарактернішою ознакою багатощетинкових є наявність накожному сегменті по парі параподій із пучками щетинок. Параподії — це зачатки кінцівки, які вперше серед безхребетних з'явилися у поліхет.

На параподіях у багатьох видів поліхет містяться розгалуженізябра. Всі поліхети роздільностатеві, розвиток із перетворенням;личинка — вкрита війками трохофора веде планктонний спосіб життя. Тривалість життя поліхет —2—3 роки. Багато поліхет гине " під час розмноження, оскільки виведення статевих продуктів у них пов'язане із розривами стінок тіла.

Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі і Сидячі. Перші за допомогою параподій активно переміщуються по дну, плава­ють, енергійно проникають у грунт. У них добре розвинений го­ловний відділ з очами та іншими органами чуття. За способом живлення вони найчастіше хижаки.

Сидячі форми живуть переважно в трубках, утворених із ре­човин, що виділяються їхньою шкірою, та піщинками, уламками черепашок, грудочками мулу. Іноді ці трубочки майже повністю занурені в грунт, з якого вистиркається лише передня частина тіла з численними щупальцеподібними відростками, що утворю­ють ловильний апарат. Головний відділ розвинений слабко або ре­дукований. Параподії також розвинені слабко.

До підкласу Рухливих належать нереїди, які зустрічаються у всіх морях Радянського Союзу, в тому числі в Чорному та Азов­ському.

У 1939—1941 pp. під керівництвом академіка Л. О. Зенкевича (1889—1970) були проведені роботи по переселенню нереїд із Азовського моря в Каспійське. Акліматизація пройшла успішно і сприяла зростанню харчових ресурсів Каспію. Живлячись дет­ритом (рослинними рештками), нереїди включають у харчові лан­цюги мул, який раніше «мертвим капіталом» лежав на дні Кас­пійського моря. Самі ж вони мають високу калорійність (1 г сухої речовини містить до 5000 кал) і становлять основну кормову, базу для осетрових риб. Осетер і севрюга майже повністю жив­ляться нереїсом.

До підкласу Сидячих належать піскожили (рис. 35), що зустрі­чаються в північних і далекосхідних морях, а також у Чорному морі. Усі види піскожилів живуть на літоралі, найчастіше на пі­щаних мілинах, зариваючись у грунт на глибині до 20—30 см. Вони викопують дугоподібні нірки з двома отворами на поверхні грунту. Піскожил захоплює і проковтує пісок разом із органічни­ми рештками, якими він живиться. Пісок проходить крізь кишки і викидається ззаду. Тому біля рота піскожила на поверхні грун­ту утворюється лійка, а позаду його тіла — конусоподібні купки землі. У лійку потрапляють гниючі рослинні рештки, якими він живиться. Коли піскожил викидає з нірки чергову порцію піску, його можуть схопити риби. Проте жертвує він лише своїм хво­стом, який через деякий час регенерує.

3. КЛАС МАЛОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ОЛІГОХЕТИ,— OLIGOCHAETA

Клас об'єднує близько 2500 видів.

"Більшість олігохет живе в грунті суходолу, інші — в грунті дна прісних водойм та морів.

Розміри цих тварин — від кількох долей міліметра до 30— 40 см; деякі тропічні земляні черви мають довжину 2,5 м.

У зв'язку із життям у грунті в малощетинкових червів зникли параподії, а збереглися лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На відміну від поліхет головний відділ цих тварин розвинений слабко і позбавлений додаткових виростів.

Дихання відбувається через шкіру.

Характерною ознакою олігохет є наявність пояска на кількох сегментах переднього кінця тіла. Всі вони — гермафродити, за­пліднення перехресне, внутрішнє. Розвиток прямий. Яйця ці тва­рини відкладають у кокон, що утворюється з речовини, яку виді­ляє поясок.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв'як який належить до родини люмбрицид. Він поширений по всій Європі від Атлантичного узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв'яка від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в грунті сприяє ви­довжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Спрямова­ні назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятися за найменші нерівності грунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв'яка об грунт, пере­шкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає чер­в'як через шкіру), дає антибіотичні властивості.

У зв'язку з життям у грунті в дощових червів спростився ре­цепторний апарат. У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подраз­нення. Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний вплив факто­ра навколишнього середо­вища зумовлює у дощо­вого черв'яка захисну реакцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв'як ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (ру­хається до джерела світла). Із незвичного для нього субстрату (паперу, скла) намагається пере­повзти на грунт. Їжу до­щові черви знаходять задопомогою хеморецепторів. Вони можуть сприймати обриси і розташування оточуючих їх предметів (під час повзання по землі).

В умовах експерименту дощові черви здатні до зміни приро­дженої поведінки на основі вироблених у них умовних рефлексів.

У грунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У теплу і вологу погоду вони вночі виповзають із своїх ні­рок, відшукують сире опале листя, напівзгнилі травинки, все це затягують у нірки. Отже, дощові черви — типові сапрофаги. За­ковтують вони і землю, яку можна завжди побачити у їхніх киш­ках. Органічні речовини грунту, перегній використовуються як їжа, піщинки сприяють подрібненню і перетиранню рослинних ча­сточок. Перероблений грунт черви викидають на поверню у вигля­ді характерних купок — капролітів. Поява таких купок навесні свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен черв'як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, що дорівнює масі його тіла. Зимують черви у нижній частині своїх ходів, нижче глибини промерзання грунту. Відомі випадки, коли знаходили живих червів у кусочках льоду; це вказує на їхвисоку життєстійкість і здатність переносити несприятливі умови. При пересиханні грунту під час літньої посухи черви також опу­скаються у глибокі його горизонти.

Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунто­утворення, на що вперше вказав Ч. Дарвін (1881). Вони склада­ють від 50 до 96 % всієї біомаси ґрунтових безхребетних. На од­ному гектарі землі буває від 500 тис. до 2 млн. дощових червів, які переробляють і переміщують щодоби близько чверті тонни грунту. За рік один дощовий черв'як масою 0,52 г пропускає крізь свої органи травлення в середньому 400—500 г суміші із рослинних решток і мінеральних часток землі. Роблячи свої ходи, дощові черви розпушують грунт, сприяють його аерації і проник­ненню води. Затягуючи в нірки листя і рослинні рештки, вони удобрюють грунт. Капроліти цих тварин сприяють поліпшенню структури грунту. До цього ж грунт, який пройшов крізь кишки дощових червів, змінює свій хімічний склад: у ньому збільшує­ться вміст магнію, кальцію, аміаку, нітратів, фосфорної кислоти. При цьому нейтралізуються шкідливі грунтові кислоти.

Оскільки дощові черви відіграють першочергову роль у ґрун­тоутворенні, підвищенні родючості грунту, їх треба охороняти. При проведенні зоологічної меліорації їх вносять у бідні на чор­нозем грунти, а також під ліси в тих зонах, де ці тварини у при­роді не зустрічаються (сухих степах, напівпустинях).