Скачать .docx  

Реферат: Необоротные активы

З М І С Т

Вступ…………………………………………………………………….........

3

Розділ I

Характеристика необоротних активів та їх відображення в бухгалтерському балансі...............................................................

4

1.

Характеристика необоротних активів, їх зміст та класифікація.......

4

1.1.

Нематеріальні активи………………………………………………….

4

1.2.

Основні засоби…………………………………………………………

5

1.3.

Інші необоротні активи……………………………………………….

7

2.

Відображення необоротних активів в бухгалтерському балансі…...

7

2.1.

Основні засоби підприємства, їх класифікація, оцінка та завдання обліку…………………………………………………………………...

9

2.2.

Нематеріальні активи, їх облік……………………………………......

11

Розділ II

Управління фінансуванням необоротних активів підприєм­ства.................................................................................................

14

3.

Політика управління необоротними активами……………………....

14

3.1.

Зміст та основні напрями політики управління необоротними активами..................................................................................................

14

3.2.

Критерії прийняття управлінських рішень про придбання або оренду необоротних активів…………………………………………

21

4.

Управління фінансуванням необоротних активів підприємства на прикладі ВАТ “Ластівка”......................................................................

27

4.1.

Загальна характеристика ВАТ “Ластівка”, аналіз основних показ­ників його діяльності.............................................................................

27

4.2.

Аналіз ефективності використання необоротних активів та управ­ління їх фінансуванням на підприємстві ВАТ “Ластівка”.................

34

Висновки………………………………………………………………….......

40

Література………………………………………………………………….....

43

В с т У П

Зараз Україна переживає етап обставлення ринкової економіки. Як наслідок переходу від соціалістичної до ринкової форми господарювання багато підприємств опинилися в кризовому стані.

Ефективність роботи промислового підприємства залежить, як відомо, від багатьох факторів: попиту на продукцію, що випускається, її конкурентоспроможності, технічного рівня виробництва, його відповідності сучасним вимогам, кваліфікації виробничого і управлінського персоналу тощо.

Поряд з цим, проблема стратегії управління активами підприємства займає одне з першорядних місць в його діяльності.

Активи підприємства – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Управління активами включає:

1) формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах;

2) управління дебіторською заборгованістю;

3) стратегію фінансування поточних активів;

4) управління джерелами формування оборотного капіталу;

5) управління необоротними активами;

6) управління фінансуванням необоротних активів;

7) управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства необоротні активи вимагають постійного управління ними. Частина функцій цього управління покладається на фінансовий менеджмент. Незважаючи на різноманіття складу необоротних активів, мета фінансового менеджменту в цій області відносно проста - забезпечити умови своєчасного відновлення і підвищення ефективності використання необоротних активів. Саме на питанні управління необоротними активами хотілося б більш детально зупинитись в роботі.

Р О З Д І Л I. ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ БАЛАНСІ

1. Характеристика необоротних активів,

їх зміст та класифікація

Необоротні активи – сукупність майнових цінностей підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.

Необоротні (або фіксовані) активи менш ліквідні, ніж оборотні (поточні), призначені для використання протягом тривалого періоду часу. Вони важко реалізуються, тому що необхідний певний час та додаткові витрати.

Необоротні активи включають в себе:

Нематеріальні активи - придбані права користування природними ресурсами, майном і об’єктами інтелектуальної власності.

Основні засоби являють собою засоби праці, що багаторазово використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою матеріально-натуральну форму.

Інші необоротні активи, до яких належать:

— незавершене будівництво;

— довгострокові фінансові інвестиції, інші фінансові інвестиції;

— довгострокова фінансова заборгованість;

— відстрочені податкові кредити;

— інші необоротні активи.

1.1.Нематеріальні активи

Нематеріальні активи представляють вкладення коштів підприємства (його витрати) у нематеріальні об'єкти, що використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності та приносять прибуток.

До нематеріальних активів відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне забезпечення, авторські права, монопольні права і привілеї (включаючи права на винаходи, патент, ліцензію на визначені види діяльності, промислові зразки, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організаційні витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце і т.ін.), торговельні марки, товарні і фірмові знаки, ціна фірми.

За характером застосування нематеріальні активи схожі на основні засоби. Вони використовуються тривалий період, приносять прибуток, і з часом велика частина з них втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, невизначеність при виявленні прибутку від їхнього застосування. Оцінка нематеріальних активів відбувається за узгодженням сторін при їхньому внеску в статутний капітал на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять покупна ціна, витрати, зв'язані з придбанням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

1.2. Основні засоби

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

До основних засобів належать власні та отримані на умовах фінансового лізингу об’єкти та орендовані цілісні майнові комплекси, а також інші необоротні матеріальні активи.

Життєвий цикл основних засобів складається з наступних етапів:

надходження - участь у виробничому процесі - переміщення усере­дині підприємства - ремонт - здача в оренду – інвентаризація - вибуття.

Вартість основних фондів (за винятком земельних ділянок) частинами, по мірі їхнього зносу, переноситься на вартість продукції (послуги) і відшкодовується в процесі її реалізації. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, що відповідають зношуванню основних засобів, накопичуються в амортизаційному фонді. Амортизаційний фонд, або грошовий фонд відшкодування, знаходиться в постійному русі.

Особливості відтворення основних фондів визначаються низкою характерних ознак, до яких відносяться: поступовий перенос вартості основних фондів на вартість виготовленої продукції; рух споживчої вартості і вартості; оборот вартості фондів; часткове відтворення вартості в готовій продукції та її нагромадження в грошовій формі; поновлення основних фондів у матеріально-натуральній формі через більш-менш тривалі періоди часу, що створює можливість маневрування засобами амортизаційного фонду (рис. 1).


Рис 1. Оборот основних фондів

Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціо­нальним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють:

виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побуто­вих потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

1.3.Інші необоротні активи

Незавершене виробництво – це вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандарта­ми) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Довгострокова дебіторська заборгованість - заборго­ваність фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Відстрочені податкові активи - сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Інші необоротні активи - необоротні активи, які не можуть бути включені до вищенаведених необоротних активів.

2.Відображення необоротних активів

в бухгалтерському балансі

Незважаючи на докорінні зміни, що відбулися в організації та техніці ведення бухгалтерського обліку у зв’язку з переходом підприємств у 2000-2001 роках на Національні стандарти, необоротні активи підприємства відображаються в I розділі Активу бухгалтерського балансу.

Зміст статей I розділу Активу Балансу наступний:

· у статті "Нематеріальні активи" відображається вартість об'єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу, яка наводиться у дужках.

· у статті "Незавершене будівництво" відображається вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

· у статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів (у дужках) та їх залишкова вартість. Слід зазначити, що до підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

· у статті "Довгострокові фінансові інвестиції" відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент; також виділяються фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються методом участі в капіталі.

· у статті "Довгострокова дебіторська заборгованість" показується заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

· у статті "Відстрочені податкові активи" відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

· у статті "Інші необоротні активи" наводяться суми необоротних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Необоротні активи".

2.1.Основні засоби підприємства, їх класифікація, оцінка та завдання обліку

При організації обліку основних засобів і нематеріальних активів в Україні підприємствам, їх об'єднанням, госпрозра­хунковим організаціям (крім банків), представництвам інозем­них організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, необхідно керуватися такими законо­давчими та нормативними документами.

1. Указом Президента України "Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку й статистики" № 303 від 23.05.92 р.

2. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р.

3. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджено наказом Міністерства фінан­сів України № 242 від 18.10.99 р.

4. Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капі­талу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій № 291 від 30.11.99 р.

5. Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтер­ського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій № 291 від 30.11.99 р.

Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього або окремий конструк­тивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс кон­структивно з'єднаних предметів однакового або різного при­значень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Для чіткого обліку основних засобів промислових підприємств необхідно насамперед їх правильно класифікувати.

До промислово-виробничих основних засобів нале­жать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насад­ження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, облад­нання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господар­стві), недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

2.2.Нематеріальні активи, їх облік

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи” №242 від 18.10.99 р. визначає методологію обліку нематеріальних активів, придбаних чи створених підприємством, яка включає:

- порядок їх визначення та оцінки:

- нарахування їх амортизації;

- списання з балансу;

- розкриття інформації.

Положення цього стандарту застосовуються підприємства­ми, організаціями, установами та іншими юридичними особами всіх форм власності.

Облік гудвілу, який виникає під час об'єднання підпри­ємств, визначається Положенням (стандартом) бухгалтерсько­го обліку 19 "Об'єднання підприємств № 163 від 07.99 р.

Витрати, пов'язані із створенням чи придбанням нематеріаль­ного активу, які були відображені як витрати звітного періоду, не підлягають у наступні звітні періоди визнанню як актив.

Не визнаються як актив, а завжди відображаються у складі витрат звітного періоду:

- витрати на рекламу;

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на створення підприємства та підготовку його основної діяльності (організаційні витрати);

- витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

Нематеріальний актив визнається як актив, якщо:

- існує ймовірність отримання у майбутньому економічних вигод підприємством внаслідок його використання;

- його оцінка може бути достовірно визначена.

Надходження і оприбуткування будь-якого об'єкта немате­ріальних активів на підприємстві мають підтверджуватися відповідними первинними документами, в яких наводяться детальна характеристика об'єкта, його первісна вартість, термін корисного використання, норми зносу (амортизації), місце, де буде використовуватися об'єкт.

В обліку нематеріальні активи підлягають відобра­женню за первісною вартістю їх придбання або створення на дату прийняття на баланс.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за відповідними групами (права користування природними ресурсами, права користування майном тощо).

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використан­ням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий у результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підпри­ємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріаль­ного активу; інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визначаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.


Р О З Д І Л II.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.Політика Управління необоротними активами

3.1.Зміст та основні напрями політики управління необоротними активами

Політика управління необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.

Політика управління необоротними активами підприємства передбачає (рис.2).


Рис. 2. Основний зміст політики управління

необоротними активами на підприємстві

1.Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів у процесі їхнього використання. Характер і періодичність оновлення необоротних активів зв'язані з процесом руху їхньої вартості. Усупереч своїй назві необоротні активи підприємства здійснюють постійний кругообіг, хоча тривалість цього обороту в часі досить велика (рис. 3).


Рис. 3. Характер руху необоротних активів в процесі їх кругообігу

В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.

На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох виробничо-комерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів необоротних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів (амортизаційного фонду).

На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів.

Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби.

Оновлення необоротних активів підприємства здійснюється на простій і розширеній основі, представляючи собою процес простого і розширеного їхнього відтворення.

Просте відтворення необоротних активів може здійснюватися в межах амортизаційного фонду в наступних формах:

а) поточного ремонту (він являє собою процес часткового відновлення основних засобів, тобто відшкодування їхнього зносу). Витрати на поточний ремонт фінансуються за рахунок витрат підприємства;

б) капітального ремонту (він являє собою процес значного відновлення основних засобів і часткової заміни їхніх окремих елементів). Витрати на капітальний ремонт фінансуються звичайно за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань (у сучасних умовах витрати на капітальний ' ремонт дозволено відносити на витрати підприємства). На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;

в) придбання нових видів необоротних активів з метою заміни цілком зношених їхніх видів у межах сум накопиченої амортизації (для нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).

Розширене відтворення необоротних активів являє собою процес формування нових їхніх видів, здійснюваний не тільки за рахунок сум накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових позик і т.п.).

Формування нових видів необоротних активів у процесі простого або розширеного їхнього відтворення зв'язано з інвестиційною діяльністю підприємства і являє собою особливу сферу фінансового менеджменту.

Результати оновлення необоротних активів підприємства виражаються рядом показників, до числа основних з яких відносяться:

а) коефіцієнт надходження необоротних активів . Він характеризує частку нових видів необоротних активів у загальному їхньому складі і розраховується за формулою:

КНна = НАп /НАк , де

КНна - коефіцієнт надходження необоротних активів;

НАп - вартість знов сформованих (намічуваних до формування) необоротних активів протягом визначеного (звітного або планового) періоду;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

б) коефіцієнт вибуття необоротних активів . Він характеризує частку вибулих видів необоротних активів (у зв'язку з фізичним і моральним зносом, а також з інших причин) у загальному їхньому складі і визначається за формулою:

КВна = НАв /НАк , де

КВва - коефіцієнт вибуття необоротних активів;

НАв - вартість вибулих (намічуваних до вибуття) видів необоротних активів протягом розглянутого періоду;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

в) коефіцієнт оновлення необоротних активів. Він характеризує приріст необоротних активів стосовно загальної їхньої суми і розраховується за формулою:

КВна = НАп - НАв /НАк , де

КВна - коефіцієнт відновлення необоротних активів;

НАп - вартість знов сформованих необоротних активів;

НАв - вартість вибулих необоротних активів;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

г) швидкість оновлення необоротних активів. Характеризує середній період часу повного відновлення усіх необоротних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

ШВна = 1/КВна , де

ШВна - швидкість оновлення необоротних активів, роках;

КВна - коефіцієнт відновлення необоротних активів протягом року.

Зазначені показники можуть бути використані в процесі управління оновленням як усіх необоротних активів підприємства, так і окремих їхніх видів (основних засобів, нематеріальних активів).

2. Визначення розміру потреби в прирості необоротних активів. Для забезпечення процесу оновлення необоротних активів на розширеній основі необхідно визначити потребу в їхньому прирості на кожний період, що планується. Принципова формула для визначення необхідного приросту необоротних активів (у цілому й у розрізі окремих їхніх видів) має такий вигляд:

ΔПна = ПЗна – Нна + Вф + Вм , де

ΔПна - потреба в прирості необоротних активів у періоді, що планується;

ПЗна - загальна потреба у необоротних активах підприємства відповідно до планованого обсягу його господарської діяльності;

Нна - наявність необоротних активів на початок періоду, що планується;

Вф - передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім фізичним зносом;

Вм - передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім моральним зносом.

У фінансовому менеджменті визначення розміру потреби в прирості необоротних активів (у цілому й у розрізі основних засобів і нематеріальних активів) здійснюється тільки у вартісних показниках (у виробничому менеджменті вищенаведена формула може бути використана і для розрахунку приросту окремих видів активів у натуральних показниках).

3. Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів необоротних активів . Потреба в прирості необоротних активів може бути задоволена двома основними способами:

а) шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність підприємства (сюди ж відноситься і будівництво власних основних фондів);

б) шляхом їхньої оренди на визначений період (сюди ж відносяться і такі її форми, як лізинг і селенг). У той час як для виробничого використання даних активів вибір цих форм не має істотного значення, у фінансовому менеджменті він дуже важливий, тому що визначає різні обсяги інвестиційних програм, необхідних фінансових ресурсів і т.ін. Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку виступає порівняння показників ефективності вибору окремих з цих форм. Механізм таких розрахунків докладно буде розглянуто нижче.

4. Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів. Основним показником, що характеризує ефективність використання необоротних активів, є їхня рентабельність (відношення суми прибутку до середньої вартості необоротних активів, у відсотках). Ефективність використана основних засобів крім показника рентабельності характеризується також показником фондовіддачі (відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основні засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

5. Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів. Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного капіталу (являючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока).

З урахуванням сформованої структури джерел розроблюється баланс фінансування необоротних активів.

3.2. Критерії прийняття управлінських рішень про придбання або оренду необоротних активів

У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.

Об'єктом оренди в цьому випадку можуть виступати:

а) цілісні майнові комплекси;

б) нерухоме майно, що входить до складу основних фондів;

в) рухоме майно, що входить до складу основних фондів, крім того, первісна вартість якого погашається протягом одного виробничо-комерційного циклу;

г) окремі види нематеріальних активів.

Перші три групи об'єктів орендуються шляхом оперативної або фінансової оренди (лізингу), а четверта - шляхом селенга.

Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов'язковим поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування такими матеріальними цінностями на термін, не менший терміну їхньої повної амортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві. При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв'язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар.

Селенг являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу йому у використання і розпорядження за визначену плату майнових прав юридичних і фізичних осіб. В якості такого майна, поряд з матеріальними цінностями, що входять до складу основних фондів, входять майнові права на окремі види нематеріальних активів, а також грошові кошти (переважно фізичних осіб). За своєю економічною сутністю селенг являє собою більш розширений по об'єктах оренди варіант оперативного лізингу.

Вирішуючи дилему оренди або придбання окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій. Розглянемо основні фінансові аспекти цих операцій.

Основними перевагами оренди є:

а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку без придбання необоротних активів у власність;

б) збільшення обсягу і розширення диверсифікованості господарської діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування його необоротних активів;

в) істотна економія фінансових ресурсів на первісному етапі використання орендованих необоротних активів;

г) зниження ризику фінансової стійкості, тому що оренда не веде до росту фінансових зобов'язань (пасивів), а являє собою так називане позабалансове фінансування необоротних активів;

д) зниження потреби в активах підприємства на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, тому що орендовані види необоротних активів перебувають на балансі орендодавця. В умовах оподатковування майна це дозволяє знизити податкові платежі;

е) зниження бази оподаткування прибутку підприємства. Відповідно до діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості продукції (витрат), що знижує розмір балансового прибутку підприємства. В умовах високого оподаткування прибутку це дозволяє одержати істотний ефект;

ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в незавершених формах необоротних активів при самостійному їхньому формуванні (проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок, будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва і т.ін.);

з) зниження фінансових ризиків, зв'язаних з моральним старінням і необхідністю прискореного відновлення окремих видів необоротних активів (при оперативному лізингу і селензі);

и) більш проста процедура одержання й оформлення в порівнянні з одержанням і оформленням довгострокового кредиту.

Основними недоліками оренди є:

а) подорожчання собівартості продукції у зв'язку з тим, що розмір орендної плати звичайно набагато вище, ніж розмір амортизаційних відрахувань. Це може послабити позиції підприємства в ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності поточних витрат;

б) здійснення прискореної амортизації може бути зроблено лише за згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства в проведенні необхідної амортизаційної політики;

в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без згоди орендодавця, що обмежує швидкість його відновлення з метою збільшення рентабельності використання;

г) більш висока вартість в окремих випадках у порівнянні з банківським кредитом (особливо фінансового лізингу);

д) неотримання доходу у формі ліквідаційної вартості майна при оперативному лізингу або селензі, якщо термін оренди збігається з терміном повної амортизації цього майна;

е) ризик непродовження оренди при оперативному лізингу або селензі в період високої господарської кон'юнктури, коли орендовані види необоротних активів використовуються найбільше ефективно (це зв'язано з терміновим характером орендних відносин при цих формах).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків оренди і їхньою значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових потоків.

Ефективність грошових потоків порівнюється по таких основних варіантах рішень:

1) оренда окремих видів активів (при одній із трьох форм орендних відносин);

2) придбання окремих видів активів за рахунок кредитів банків (довгострокових або короткострокових, за аналогією з терміном оренди);

3) придбання окремих видів активів за рахунок власних фінансових ресурсів.

Основу грошового потоку оренди складає розмір орендної плати (при більш точних розрахунках у грошовий потік можуть бути включені і розміри економії податкових платежів). Відповідно до діючого законодавства розмір орендної плати визначається за згодою сторін. При оренді майна державних підприємств використовується спеціальна методика розрахунку розміру орендної плати.

Так, розмір орендної плати при оренді цілісних майнових комплексів державних підприємств визначається виходячи з вартості орендованого майна, конкретних орендних ставок (диференційованих стосовно загальної орендної ставки) і індексу інфляції.

Конкретні орендні ставки визначаються у відсотках до вартості майна окремо для пасивної частини основних засобів (будинків, споруджень), включаючи незавершені капітальні вкладення, і для активної частини основних засобів (машин, механізмів і т.ін.), а також інших видів активів (нематеріальних активів, оборотних активів і т.ін.), з урахуванням рентабельності виробництва. Розрахунок конкретних розмірів орендних ставок здійснюється за наступними формулами:

ОСз = ЧП/ЗВп + ЗВа х 0,3 х 100;

ОСкп = ОСо /1,4; ОСка = FСо /0,8, де

ОСз - загальна орендна ставка, %;

ЧП - сума чистого прибутку (балансовий прибуток за мінусом податку на прибуток);

ЗВп - залишкова вартість пасивної частини основних засобів і вартість незавершених капітальних вкладень;

ЗВа - залишкова вартість активної частини основних засобів і вартість інших видів активів по балансу;

ОСкп - конкретна орендна ставка до вартості пасивної частини основних засобів і вартості незавершених капітальних вкладень;

ОСка - конкретна орендна ставка до вартості активної частини основних засобів і вартості інших видів активів по балансу;

0,3 - коефіцієнт, що враховує частину прибутку, що направляється на орендну плату;

1,4 і 0,8 - коефіцієнти диференціації загальної орендної ставки відповідно для пасивної й активної частин основних фондів і інших активів балансу.

Розмір орендної плати при оренді окремих видів майна державних підприємств установлюється за згодою сторін, але не менш 50% від залишкової вартості цього майна.

Розмір орендної плати при оренді нежилих приміщень визначається виходячи з вартості орендованого майна, збільшеної відповідно до зональних коефіцієнтів і орендних ставок (зональні коефіцієнти й орендні ставки встановлюються місцевими органами самоврядування за місцем перебування об'єкта оренди).

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок кредитів банків складають:

а) загальна сума кредиту на придбання відповідного активу;

б) загальний термін використання кредиту;

в) умови погашення основної суми боргу;

г) ставка відсотка за кредит і умови його виплати;

д) зміна дисконтної ставки Національного банку і темпу інфляції (якщо передбачається відповідне коректування ставки відсотка за кредит).

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок власних фінансових ресурсів складають:

а) загальна сума власних фінансових ресурсів, що відволікаються на придбання відповідного активу;

б) загальний період відволікання власних фінансових ресурсів (порівнянний з періодом оренди);

в) рівень депозитної ставки на грошовому ринку або рівень рентабельності власного капіталу;

г) темп інфляції (для відповідного коригування депозитної ставки або рівня рентабельності).

Слід зазначити, що хоча темп інфляції суттєво впливає на кожний з грошових потоків, що розглядаються, при порівняльній оцінці їх ефективності цей показник можна не брати до уваги (т.я. він здійснює однаковий коригуючий вплив на ці потоки).

Порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості. При цьому дисконтний множник, у відповідності з яким майбутня вартість платежів приводиться до теперішньої їхньої вартості, повинен бути встановлений однаковим (незалежно від розміру конкретної депозитної чи кредитної ставки, за якою будуть формуватися платежі підприємства).

Результати порівняння підсумкових (кінцевих) показників грошових потоків та значимості для підприємства окремих переваг та недоліків різних способів формування необоротних активів дозволяють прийняти остаточне рішення про більш сприятливий спосіб їх формування.

4.УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ необоротних активів

на прикладі ВАТ “Ластівка”

4.1.Загальна характеристика ВАТ “Ластівка”, аналіз основних показників його діяльності

ВАТ “Ластівка” (в минулому швейне об’єднання ім. Смірнова-Ласточкіна) – це перша швейна фабрика України, яка була заснована ще у 1919 році на базі швейних майстерень, що існували понад 100 років на території чоловічого монастиря самого стародавнього району м.Києва. З того часу фабрика шиє одяг для чоловіків, жінок та дітей. Асортимент фабрики нараховує понад 30 найменувань: пальто, куртки, плащі, брюки, спідниці, жилети, блузи та плаття.

Відкрите акціонерне товариство “Ластівка” було викуплене у 1993 році колективом фабрики. У держави акцій цього підприємства немає.

Колектив підприємства стабільний і нараховує понад 700 чоловік. Технічний персонал кваліфікований, плинності кадрів немає. Робітники підготовлені базовим професійно-технічним училищем після 2-х років навчання. Соціальна сфера підприємства досить розвинена і включає в себе: їдальню, медичну службу, базу відпочинку. В м.Києві розташовано 4 спеціалізовані магазини для реалізації продукції підприємства.

На підприємстві працює 6 пошивочних ліній, де зайнято по 80-90 осіб. Є експериментальний цех для моделювання, конструювання та виготовлення зразків понад 450 моделей на рік.

Підприємство працює на обладнанні фірм “Дюркоп”, “Бразер”, “Пфафф”, “Дісукі” “Мейер”, “Фейт”, “Кянегіссер” та ін. Виготовляти продукцію більшого асортименту із різних тканин дозволяє комплекс автоматизованого розкрійного управління типу “Інвестроніка” із застуванням комп’ютерної техніки графопобудови та плоттер для вирізування лекал.

Якість виробів контролюються стовідсотково на всіх рівнях виробництва: тканини, фурнітура, конструкції, технологія та готові вироби. За останні 7 років роботи з інофірмами (США, Канада, Німеччина, Італія, Англія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Данія) претензій до якості продукції немає.

Протягом майже 10 років через низьку купівельну спроможність вітчизняного споживача та велику конкуренцію дешевого товару з Польщі, Туреччини та Китаю ВАТ “Ластівка” була вимушена працювати тільки за давальницькими схемами. За цей час за сезонними договорами фабрика виконувала замовлення 35 країн. Серед її постійних партнерів Франція, Данія, Нідерланди, Німеччина, США. Для європейських країн закінчили пошив колекції весна-літо/2002.

В останні роки динаміка розвитку підприємства дещо змінилась – продукція фабрики стала поступати і на внутрішній ринок. Сьогоднішнє співвідношення продукції, що відправляється за кордон, до тієї, що шиють для українського покупця, складає 70% до 30%. Це співвідношення повільно, але змінюється: у 2001 році для київського ринку було випущено виробів на 5% більше, ніж у 2000 році.

У 2001 році ЗАТ “Ластівка” розпочала реорганізацію виробництва.

Продукція, яку випускає фабрика, є конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Щорічно підприємством випускається близько 30 найменувань (понад 450 різних моделей) чоловічого, жіночого та дитячого одягу.

Починаючи з 1995 року, ВАТ “Ластівка” щорічно збільшує обсяги виробництва. При цьому 30% продукції реалізується на внутрішньому ринку, а 70% на базі давальницької сировини і така тенденція зберігається на найближчий час (замовлення інофірм є на 8 років). Що стосується рентабельності продукції, то внутрішній ринок рентабельний на 50%, давальницькі схеми – всього на 3%.

Основні показники виробничо-господарської діяльності ВАТ “Ластівка” за 1999 – 2001 роки наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Основні показники виробничо-господарської діяльності

ВАТ “Ластівка” за 1999 – 2001роки

Показники

1999

2000

2001

Відхилення

(до 1999)

абсолютне

відносне

Обсяг виробництва в дію­чих цінах, тис.грн.

6968

7651

9801

2833

40,66

Обсяг виробництва в порів­няних цінах, тис.грн.

19276

19269

26000

6724

34,88

Обсяг реалізованої продук­ції, тис.грн.

7524

8541

9400

1876

24,93

Вартість давальни­цької си­ровини, тис.грн.

6562

9695

13078

6516

99,3

Питома вага давальницької сировини в обсязі реалізова­ної продукції, %

71,7

82,0

77,8

-

6,1

Середньорічна чи­се­льність праців­ни­ків (спискового скла­ду), осіб

755

737

717

-38

-5,03

Середньорічна чи­сельність ПВП (в еквіваленті повної зайнятості), осіб

596

612

630

34

5,7

Фонд оплати пра­ці, тис.грн.

2400

2811

3405

1005

41,9

Заборгованість із заробітної плати, тис.грн.

251

171

150

-101

-40,2

Прибу­ток (збиток), тис.грн.

-1696

-1376

0,2

-1696,2

-

Заборгованість де­біторська, тис.грн.

985

805

350

-635

-64,5

Заборгованість кре­­дитор­сь­ка, тис.грн.

1994

2436

2500

506

25,4

Основні фонди, тис.грн.

3726

4272

4872

1146

30,8

Оборотні активи і кошти, тис.грн.

2726

2365

2040

-686

-25,2

Рентабельність продукції, %

16

12

15

-

-1

Матеріалоємність продук­ції, коп./грн.

44

27

28

-16

-36,4

З наведених вище даних видно, що відбулося зростання обсягів виробництва (в діючих цінах):

у 2000 році - на 9,8% у порівнянні з відповідним періодом минулого року;

у 2001 році - на 28,1% (в порівнянні з 2000 роком).

Про обсяг виробництва (у порівнянних цінах) можна сказати, що у 2000 році він майже не змінився проти з 1999 року, а у 2001 році обсяги зросли на 34,9% у порівнянні з 2000 роком.

Динаміка обсягу виробництва представлена рис. 4.


Рис. 4. Динаміка обсягів виробництва

Зріс також і обсяг реалізації продукції: у 2000 році - на 1017 тис.грн. у порівнянні з 1999 роком, і у 2001 році - на 859 тис.грн. проти 2000 року. Темп приросту обсягу реалізованої продукції за 2 роки становить 24,9%.


Слід зазначити, що у 2001 році на 4,2% зменшилась питома вага давальницької сировини в обсязі реалізованої продукції у порівнянні з відповідним періодом минулого року, тоді як у 2000 році, навпаки, збільшилась на 10,3% проти 1999 року (рис. 5). Відносне відхилення (2001 до 1999 року) становить 6,1%.

Рис. 5. Питома вага давальницької сировини у 1999 – 2001 роках, %

Дані про чисельність працюючих підприємства свідчать про нераціональне використання трудових ресурсів (табл. 1). Так, середньорічна чисельність працівників спискового складу у 1999 році становила 755 осіб, у 2000 році – 737 осіб, у 2001 році – 717 осіб та середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу в еквіваленті повної зайнятості 596, 612, 630 осіб відповідно. Аналізуючи ці дані можна зробити висновок, що за 1999 – 2001 роки спостерігається тенденція поліпшення стану зайнятості працівників ВАТ “Ластівка”. Але все ж таки на підприємстві має місце “приховане безробіття” (працівники перебувають у відпустках з дозволу адміністрації або працюють неповний робочий день). Динаміка зміни чисельності працівників зображена на рис. 6.


Рис. 6. Динаміка середньорічної чисельності працівників у 1999 – 2001 роках

Разом з цим на підприємстві зростає продуктивність праці і це зростання за 2 роки становить: промислово-виробничого персоналу – на 27,6%, працюючих спискового складу – на 42%. (табл. 2).

Таблиця 2

Продуктивність праці працівників ВАТ “Ластівка”

у 1999-2001 роках

Роки

Обсяг продукції,

тис. грн.

Чисельність пра­цюючих (спис­ко­вого складу),

тис. чол.

Продуктив­ність праці працю­ючих (списково­го складу),

тис.грн./чол.

Чисельність ПВП в екві­ва­­­­­ле­н­­ті пов­ної зайнятості,

тис.чол.

Продуктив­ність праці ПВП в екві­­­­валенті пов­ної зайнятості,

тис.грн./чол.

1999

19276

755

25,5

596

32,3

2000

19269

737

26,1

612

31,5

2001

26000

717

36,3

630

41,3

Заробітна плата на підприємстві має тенденцію до зростання. Так, у 1999 році середньомісячна заробітна плата складала 265 грн., у 2000 році – 318 грн., у 2001 році – 396 грн., тобто за 2 роки заробітна плата зросла майже у 1,5 раза (49,3%).

На кінець 2001 року заборгованість із заробітної плати зменшилась на 21 тис.грн. порівняно із сумою боргу на початок року, та на 101 тис.грн. порівняно із сумою боргу на кінець 1999 року.

Дебіторська заборгованість підприємства має тенденцію до зменшення. Так, у 1999 році вона становила 985 тис.грн., у 2000 році – 805 тис.грн., у 2001 році – 350 тис.грн.;

Кредиторська заборгованість, навпаки, збільшується: якщо у 1999 році вона становила 1994 тис.грн., у 2000 році - 2436 тис.грн., то у 2001 році - вже 2500 тис.грн. (рис.7).


Рис. 7. Дебіторська та кредиторська заборгованість у 1999-2001 роках

Зростає фондовіддача на підприємстві. Так, на 1 грн. основних фондів у 2000 році вироблялось продукції на 1,87 грн., у 2001 році – вже 2,0 грн. У 1999 році фондовіддача становила 1,8 грн.

Потужність підприємства дозволяє приймати додаткові замовлення. “Чисте” постачання на експорт складало в 2001 році 6%. Але є ще потреба у високопродуктивному сучасному обладнанні, яке постійно придбавається відповідно до наявних фінансових можливостей.

Узагальнюючи вищенаведені дані, можна сказати, що ВАТ “Ластівка” має потужний промисловий потенціал і за умови вкладення інвестицій, підприємство не тільки збільшить обсяги виробництва, а й матиме можливість розрахуватись з кредиторами, збільшити фонд оплати праці, підвищити попит та конкурентоспроможність продукції, що випускається.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки, не допустити банкрутства підприємства володіння ситуацією щодо загального виробничо-фінансового стану підприємства, недостатньо. Необхідно виявити та відслідкувати зміни у фінансовій діяльності підприємства. Аналіз складу, динаміки та стану необоротних активів підприємства ВАТ “Ластівка” буде представлений в наступному розділі роботи.

4.2. Аналіз ефективності використання необоротних активів та управ­ління їх фінансуванням на підприємстві ВАТ “Ластівка”

Необоротні активи на підприємстві ВАТ “Ластівка” представлені наступними статтями балансу: “Нематеріальні активи”, “Незавершене будівництво” та “Основні засоби”. Найбільшу питому вагу в I розділі активу балансу займають основні засоби.

Структура необоротних активів у 1999 – 2001 роках представлена рис. 8.

Рис. 8. Структура необоротних активів у 1999 – 2001 роках

З наведених вище на рисунку даних видно, що відбулося незначне зростання необоротних активів підприємства: у 2000 році - на 10,6% у порівнянні з відповідним періодом минулого року; у 2001 році - на 14% (в порівнянні з 2000 роком).

Для аналізу майнового стану та ділової активності підприємства використовувався алгоритм розрахунку фінансових показників, наведений у «Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» (затверджене наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26.01.2001 року № 49/121)[1] . Згідно цього Положення були розраховані наступні показники (коефіцієнти):

- коефіцієнт зносу основних засобів. Розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості та характеризує стан та ступінь зносу основних засобів. Позитивною тенденцією є зменшення цього показника. В нашому випадку коефіцієнт у 1999 році становив 0,513, у 2000 році він підвищився до 0,548, на початку 2001 року зменшився до 0,524, і на кінець цього ж року становив 0,478, тобто ступінь зносу основних засобів найвищим був у 2000 році, а найнижчим – на кінець 2001 року.

- коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду становлять нові основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що надійшли за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на кінець звітного періоду. Позитивною є тенденція збільшення. На підприємстві коефіцієнт оновлення був найвищим у 2000 році (0,105), у 2001 році цей показник суттєво зменшився (0,061), а найнижчим значення показника було у 1999 році (0,006).

- коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період, та розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на початок звітного періоду. Нормативне значення цього показника повинно бути меншим ніж коефіцієнт оновлення основних засобів. В нашому випадку отримані дані відповідають нормативному значенню.

Коефіцієнт оновлення основних засобів

Коефіцієнт вибуття

1999

0,006

>

0,003

2000

0,105

>

0,026

2001

0,061

>

0,024

- коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства. Позитивною є тенденція збільшення. В нашому випадку фондовіддача у 1999 році становила 0,8, у 2000 – 0,9, у 2001 – 0,87.

Розраховані показники (коефіцієнти) занесені до табл. 3.

Таблиця 3

Зведена таблиця фінансових показників підприємства ВАТ “Ластівка”

№ п/п

Показник

Позитивне нормативне значення

1999

2000

2001

1.

Коефіцієнт онов­лен­ня основних засобів

збільшення

0,006

0,105

0,061

2.

Коефіцієнт вибуття

повинен бути мен­­ше ніж коефі­цієнт оновлення основних засобів

0,003

0,026

0,024

3.

Коефіцієнт обо­рот­­ності основ­них засо­бів (фондо­віддача)

збільшення

0,816

0,903

0,868

4.

Коефіцієнт зно­су основ­них засобів

зменшення

0,513

0,548

0,524

(на поч. пер.)

0,478

(на кінець пер.)

Таблиця 4

Аналіз наявності та руху основних засобів у 1999-2001 роки

Роки

Залишок на початок року

Надійшло (введено) за рік

Вибуло за рік

Залишок на кінець року

Відхилення за рік

абсолютне

%

1999

8238,9

49,0

27,4

8260,5

21,6

0,26

2000

8246,1

946,3

216,7

8975,7

729,6

8,85

2001

8975,7

563,8

215,3

9324,2

348,5

3,88

Як видно з табл. 4, на базовому підприємстві показник забезпеченості основними засобами зростає протягом періоду, що аналізується. Максимальне ж зростання цього показника відбулося у 2000 році. Також було встановлено, що в динаміці змін позитивною тенденцією є випереджаюче зростання виробничих фондів у порівнянні з невиробничими, тобто активна частина основних засобів достатньо висока і темпи її росту вищі за темпи росту пасивної частини та випереджують темпи загального росту вартості основних коштів. Це свідчить про правильну економічну політику, що проводиться на підприємстві для підвищення ефективності виробництва та використання основних коштів.

Узагальнюючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:

1) на підприємстві має місце зростання суми необоротних активів: у 2000 році - на 10,6% у порівнянні з відповідним періодом минулого року; у 2001 році - на 14% (в порівнянні з 2000 роком);

2) не всі показники майнового стану та ділової активності підприємства відповідають нормативним вимогам, установленим “Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”;

3) аналіз наявності та руху основних засобів показав, що показник забезпеченості основними засобами підприємства зростає протягом 1999-2001 років.

З метою оперативного впливу на фінансову діяльність підприємства використовують різні методи фінансового аналізу. Використання системи показників DuPont дозволяє аналізувати вплив факторів на формування прибутковості власного капіталу. Розрахуємо показник рентабельності сукупного капіталу (Return on Investment) у 2001 році для базового підприємства за системою показників. Вихідні дані в табл. 5.

Таблиця 5

Вихідні дані для розрахунку показника рентабельності сукупного капіталу (ROI) по підприємству ВАТ “Ластівка” у 2001 році

Показник

2001

Із зменшенням суми необоротних активів

Виручка-нетто, тис.грн.

10030,2

10030,2

Змінні витрати реалізованої продукції, тис.грн.:

- виробничі матеріали;

- зарплата виробничого персоналу;

- інші змінні непрямі витрати

8205,1

3400,0

3405,0

1400,1

8205,1

3400,0

3405,0

1400,1

Постійні витрати, тис.грн.:

- непрямі виробничі витрати;

- непрямі адміністративні витрати;

- непрямі витрати сфери збуту

320,1

110,0

150,0

60,1

320,1

110,0

150,0

60,1

Оборотні активи, тис.грн.:

- грошові кошти;

- дебіторська заборгованість;

- запаси матеріальних ресурсів.

2559,6

80,7

350,0

2128,9

2559,6

80,7

350,0

2128,9

Необоротні активи, тис.грн.:

- земельні ділянки та будівлі;

- машини та обладнання

4879,7

2879,4

2000,3

3440,0

1439,0

2000,3

Інвестований капітал, тис.грн.

7439,3

5999,6

Сума покриття, тис.грн.

1825,1

1825,1

Прибуток (збиток), тис.грн.

1505,0

1505,0

Прибуток у % від виручки

15,0

15,0

Оберненість капіталу, %

1,35

1,67

Прибуток у % від інвестованого капіталу

20,25

25,05

Як видно з табл. 5, зменшення суми необоротних активів (а саме суми по статті „Земельні ділянки та будівлі”) дає змогу збільшити прибуток у відсотках від інвестованого капіталу з 20,25% до 25,05%, тобто на 4,8%.

В И С Н О В К И

За умов ринкових відносин важливого значення набуває питання управління необоротними активами.

У сучасних умовах основу необоротних активів підприємства складають основні засоби і нематеріальні активи. Довгострокові фінансові вкладення займають поки ще незначну частку необоротних активів, а на більшості підприємств узагалі відсутні. Найбільш істотні питання управління цими активами потребують окремого викладення при розгляді фінансових інвестицій. Управління основними засобами, як правило, розглядається в межах складання кошторисів капітальних вкладень та їх окупності.

В роботі надано характеристику необоротних активів, їх класифікацію та зміст, розглянуто питання відображення необоротних активів в бухгалтерському балансі. Окремим розділом розглянуто питання управління необоротними активами.

Так, політика управління необоротними активами підприємства передбачає:

1.Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів у процесі їхнього використання.

2.Визначення розміру потреби в прирості необоротних активів.

3.Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів необоротних активів.

4.Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів.

5.Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів.

У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою переваг і недоліків оренди (викладених у розд. 3.2) і їхньою значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових потоків.

Ефективність грошових потоків порівнюється по таких основних варіантах рішень:

1) оренда окремих видів активів (при одній із трьох форм орендних відносин);

2) придбання окремих видів активів за рахунок кредитів банків (довгострокових або короткострокових, за аналогією з терміном оренди);

3) придбання окремих видів активів за рахунок власних фінансових ресурсів.

Розглядаючи питання управління фінансуванням необоротних активів, насамперед необхідно визначити склад і структуру джерел фінансування необоротних активів, розглянути кілька можливих варіантів фінансування необоротних активів і підібрати найприйнятніший для даного підприємства. В нашому випадку питання управління необоротними активами розглядалося на прикладі ВАТ “Ластівка”.

Слід мати на увазі, що загальна сума операційних необоротних активів у наступному періоді залежить від наявності необоротних активів на початок звітного періоду, в т.ч. вартості операційних необоротних активів, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі приросту обсягу реалізації продукції у періоді, що планується.

Результати проведеної роботи свідчать, що ВАТ “Ластівка” має потужний промисловий потенціал і за умови вкладення інвестицій, підприємство не тільки збільшить обсяги виробництва, а й матиме можливість розрахуватись з кредиторами, збільшити фонд оплати праці, підвищити попит та конкурентоспроможність продукції, що випускається.

За проведеними розрахунками, на підприємстві має місце зростання суми необоротних активів, проте не всі показники майнового стану та ділової активності підприємства відповідають нормативним вимогам, установленим “Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”. Аналіз наявності та руху основних засобів показав, що показник забезпеченості основними засобами підприємства має тенденцію до зростання.

З метою оперативного впливу на фінансову діяльність ВАТ “Ластівка” була використана система показників DuPont. Розрахунок RОI (показник рентабельності сукупного капіталу) довів, що досягти збільшення прибутку у % від інвестованого капіталу дозволяє зменшення суми необоротних активів.

На нашу думку, розглянутий аналіз складу, динаміки та стану необоротних активів та запропонований спосіб збільшення прибутку підприємства дадуть можливість забезпечити умови своєчасного відновлення і підвищення ефективності використання необоротних активів, а також уникнути фінансових труднощів в діяльності підприємства.


ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 № 887.

2. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 12.06.1997 № 283.

4. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 № 77.

5. Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 219 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування»

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.02.2000 № 92.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242.

9. “Положення про порядок здійснення аналізу фінансового ста­ну підприємств, що підлягають приватизації”, яке затвердже­но наказом Міністерства фінансів України, Фонду держав­ного майна України від 26.01.2001 № 49/121.

10. Балабанов Г.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта. – М.: 2000.

11. Балабанов Г.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1995.

12. Бандурка О.М., Король М.Я., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь, 1998.

13. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – К.: АДЕФ-Украина, 1996.

14. Брігхем Є.Г. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1997.

15. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. – М.: 1996.

16. Гридчина М.В. Как управлять финансами предприятия. – К.: Знание, 1995

17. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінанси підприємств. – К.: 2000.

18. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінансовий менеджмент. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001.

19. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. – М.: Перспектива, 2000.

20. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України. – К.: А.С.К., 2000.

21. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финсовый менеджмент. – М.: ИНФРА, 1999.


[1] ) Наведений алгоритм розрахунку дає можливість обчислити коефіцієнти з урахуванням змін в бухгалтерській звітності (наводиться формула розрахунку за даними річної бухгалтерської звітності 1999 року та за даними фінансової звітності з 2000 року).